5 МСТУ. Захист України. Урок 49 (91). Дата: 23.03.2023.

  Основні принципи надання домедичної допомоги в умовах бойових дій. . Причини попереджуваних смертей при бойовій травмі. Етапи надання домедичної допомоги

 

Приблизно 90 % смертельних випадків на полі бою трапляються до того, як пораненого буде доставлено до лікувального закладу. У багатьох випадках смерті не можна запобігти за допомогою медичного втручання (важка травма голови і політравма). Однак поранених, які не померли відразу, можна врятувати. Для цього медичну допомогу слід їм надавати негайно на полі бою і в необхідному обсязі.

Під час військових операцій приблизно у 80 % випадків смерть настає протягом перших 30 хвилин після отримання поранення, коли часто єдина доступна медична допомога - це самодопомога або допомога товариша.

Тактична медицина (ТССС - Tactical Combat Casualty Care (Тактична допомога пораненим у бою)) - це комплекс заходів, які здійснюються на полі бою та спрямовані на рятування життя та запобігання важким ускладненням у військовослужбовців, які отримали травми й поранення.

Інколи кажуть, що ТССС - це загальний протокол надання першої медичної допомоги на полі бою. Це найважливіші дії, розставлені у правильній послідовності.

 

Принципи ТССС дещо відрізняються від принципів надання першої медичної допомоги, яких слід дотримуватися в умовах мирного часу.

Особливостями ТССС є:

• врахування тактичної обстановки під час надання першої медичної допомоги;
• тривалість евакуації і відтермінованість початку надання першої лікарняної медичної допомоги.

Протоколи надання першої медичної допомоги враховують ці особливості.

Відповідно до ТССС, перша медична допомога може надаватися у трьох зонах на полі бою:

• червона зона - зона, де поранений перебуває під вогнем противника;
• жовта зона - зона за будь-яким укриттям, у яку поранений переміщений із червоної зони і де він перебуває у відносній безпеці;
• зелена зона - зона, де поранений перебуває поза небезпекою повторного ураження.

Часто замість поняття зон використовується поняття етапів надання першої медичної допомоги:

• Допомога під обстрілом (CUF, Care Under Fire).
• Тактична допомога пораненим у бою (TFC, Tactical Field Care).
• Тактична допомога під час евакуації (Tactical Evacuation Care).

Кожен солдат на полі бою повинен уміти діагностувати та надати допомогу при масивній кровотечі, проблемах дихальних шляхів, проникаючому пораненні грудної клітки.

Протоколи допомоги ТССС виконуються за алгоритмом MARCH (таблиця 4). MARCH - це простий акронім (акронім - вид абревіатури) для запам’ятовування необхідних кроків за пріоритетністю для рятування життя пораненому в бою.

Абревіатуру MARCH почали застосовувати англійські військові приблизно у 2008 році.

Таблиця 4

Послідовність кроків	Позначення	Що означає	Переклад	Що здійснює рятувальник
1	М	Massive Hemorrhage	масивна кровотеча	зупинка масивної кровотечі, що загрожує життю
2	А	Airways	дихальні шляхи	забезпечення прохідності дихальних шляхів
3	R	Respiration	дихання	закриття всіх відкритих ран грудної клітки
4	С	Circulation	циркуляція	повний огляд пораненого, зупинка кровотеч, діагностика шоку
5	Н	Hypothermia	гіпотермія/черепно-мозкова травма	попередження гіпотермії

Алгоритм MARCH використовують також і цивільні лікарі.

Таблиця 5

Смертність від усіх причин під час сучасного бою (дані Армії США, 2010 р.)

Причина смерті	Відсотки від усіх летальних випадків
Проникаюча (пенетрувальна) травма голови	31 %
Травма тулуба, яка не підлягає хірургічній корекції	25 %
Наслідки інфекції, ускладнення шоку та катастрофічної кровотечі	12 %
Травма, яку потенційно можна було б прооперувати	10 %
Кровотеча з ран кінцівок	9 %
Травми, що калічать, унаслідок вибуху	7 %
Напружений пневмоторакс	5 %
Проблеми з дихальними шляхами	1 %

Доведено, що приблизно 15 % цих втрат, які настали до надходження пораненого до медичного закладу, можна було б запобігти, якби відразу було вжито необхідних заходів: зупинка масивної кровотечі, усунення проблем з дихальними шляхами, накладення герметичної пов’язки при відкритому пораненні грудної клітки, усунення напруженого пневмотораксу за допомогою декомпресійної голки і, по можливості, дренування грудної клітки.

◄ НАДАННЯ ДОПОМОГИ НА ЕТАПІ ПЕРЕБУВАННЯ ПІД ВОГНЕМ (CUF, CARE UNDER FIRE). ПЛАН ДІЙ НА ЕТАПІ ПІД ВОГНЕМ ►

Насамперед на цьому етапі поранений повинен намагатися накласти джгут (турнікет) самостійно на поранену кінцівку, якомога вище від місця поранення поверх одягу, але не нижче коліна або ліктя, або покликати на допомогу.

Під час артеріальної кровотечі в розпорядженні є всього 120 с для накладання джгута (турнікета), потім людина помирає від крововтрати. Тому під час тренувань з використання джгута (турнікета) необхідно намагатися досягти таких результатів: діставання джгута (турнікета) - 10 с; накладання джгута (турнікета) - 60 с.

Також на етапі під вогнем важливо сповістити голосом товаришів про свій стан, наприклад, «Поранений у ногу, накладаю собі джгут (турнікет), продовжую вести вогонь», «Поранений в обидві руки, терміново потрібна допомога» тощо.

Важливо також пам’ятати, що на цьому етапі надзвичайно висока ймовірність отримання додаткових поранень.

Отже, головні завдання на етапі перебування під вогнем зводяться до усунення подальшої загрози для пораненого (придушення противника вогнем) та накладання джгута (турнікета). Після цього слід розпочати відтягування пораненого за найближче укриття, якщо сам він не може залишити небезпечну зону.

◄ ТЕХНІКА ВІДТЯГУВАННЯ (ПЕРЕТЯГУВАННЯ) ПОРАНЕНОГО З НЕБЕЗПЕЧНОЇ ЗОНИ ►

Відтягування поранених в укриття необхідне у зв’язку з небезпекою вторинного поранення.

За відсутності поблизу укриття необхідно шанцевим інструментом створити біля пораненого з боку противника бруствер, щоб замаскувати і захистити його.

Місцями укриття поранених можуть бути сховища, бліндажі, окопи, рови, яри, ями, воронки від бомб і снарядів, зворотні схили висот, великі камені, будови тощо. У всіх випадках слід захистити пораненого також від негоди.

Вибір способу відтягування пораненого залежить від характеру поранення, відстані, на яку треба відтягнути пораненого, місцевості і бойової обстановки.

Існують такі основні способи відтягування пораненого:

• відтягування на боці;
• відтягування на спині;
• відтягування «за ремінь».

Крім того, можна здійснювати відтягування поранених з використанням підручних і табельних засобів:

• відтягування на одязі за допомогою мотузки (лямки);
• відтягування на плащ-наметі за допомогою мотузки (лямки);
• відтягування на лижах (лижно-носилочній установці);
• відтягування на імпровізованих волокушах (з фанери, жерсті тощо).

Відтягування на боці (мал. 88). Бойовий медик лягає боком до пораненого, кладе його голову собі на груди, а тулуб - на підтягнуту і зігнуту в коліні ногу. Поранений, залежно від характеру поранення, лежить ниць, на спині або на боці. Бойовий медик переповзає на боці, відштовхуючись від землі вільної ногою і ліктем однієї руки і підтримуючи іншою рукою пораненого.

Мал. 88. Відтягування пораненого на боці

Відтягування на спині (мал. 89). Бойовий медик кладе пораненого на бік (на здорову сторону), лягає поруч з ним впритул, притискаючись спиною до грудей, і обережно підводить свою злегка зігнуту в коліні ногу.

Якщо бойовий медик лягає на лівий бік, то лівою рукою бере праву руку пораненого, а свою праву руку закидає за спину і захоплює пораненого за штани або бушлат у ділянці сідниць. Якщо він лягає на правий бік, то правою рукою бере ліву руку пораненого, а лівою рукою захоплює штани пораненого або бушлат. Потім сильним, але різким рухом звалює пораненого собі на спину.

Відтягуючи пораненого на спині, він переповзає, відштовхуючись тільки однією ногою, поки не втомиться. Потім змінює ногу і т.д. Ноги пораненого повинні перебувати між ногами бойового медика. При такому способі усувається хитання і поранений не звалюється зі спини.

Для швидкого переміщення пораненого на короткі дистанції використовується перетягування (мал. 90-92).

Мал. 89. Відтягування пораненого на спині

Мал. 90. Перетягування одним рятівником

Мал. 91. Перетягування двома рятівниками

Мал. 92. Перетягування волоком

◄ ОЗНАКИ ЖИТТЄЗАГРОЗЛИВОЇ ЗОВНІШНЬОЇ КРОВОТЕЧІ ►

Життєзагрозлива зовнішня кровотеча - це зовнішня кровотеча, яка неминуче призводить до смерті, якщо її не зупинити.

Ознаками такої кровотечі є велика кількість крові, що витекла з рани (калюжа крові біля пораненого, одяг сильно просяклий кров’ю). Крім того, у такого пораненого збільшена частота пульсу (більше ніж 120 ударів за хвилину). Пульс також може бути ниткоподібним (частий і ледве відчутний). Можливі порушення ритму дихання. З’являються липкий холодний піт, синюшність кінцівок, губ, блідість шкіри, тремтіння рук, сонливість, безучасність, спрага, потемніння в очах, затьмарення свідомості, позіхання, нудота та блювота.

Визначити, чи є кровотеча життєзагрозливою, не завжди можливо. Особливо якщо пораненого переміщували, тому неможливо оцінити кількість крові, яка витекла з рани. Необхідно також пам’ятати, що поранений може перебувати у стані збудження і заперечувати або применшувати тяжкість свого стану через початкову стадію травматичного шоку. Крім того, у деяких випадках при важких травмах кровотеча припиняється через інтенсивний спазм судин. Тому в разі наявності хоча б найменших сумнівів щодо ступеня крововтрати будь-яку кровотечу слід розглядати як стан, що вимагає негайної допомоги.

◄ НАДАННЯ ДОМЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ В ЗОНІ ТАКТИЧНИХ УМОВ (TFC, TACTICAL FIELD CARE) ►

У зоні тактичних умов поранений солдат перебуває за укриттям. Об’єм домедичної допомоги в цій зоні спрямований на більш глибоку оцінку і лікування потерпілого. Поранений і рятувальник перебувають у дещо менш небезпечній ситуації, умови більш підходять для швидкої оцінки і надання допомоги.

Слід пам’ятати, що поранений і непритомний може опритомніти в будь-який момент і неадекватно оцінити ситуацію. Він може вирішити, що його захопили вороги і кудись несуть, тому може спробувати чинити опір, битися, застосовувати всю доступну зброю. Тому важливо за першої ж можливості роззброїти непритомного пораненого.

Алгоритм надання допомоги в зоні тактичних умов є таким:

• 1. Перевірити реакцію пораненого на подразники (свідомість - голос - біль - відсутність реакції), а також наявність дихання та пульсу на сонній артерії.
• 2. Якщо реакції немає, слід вважати пораненого мертвим та допомоги не надавати.
• 3. Перевірити накладений джгут (турнікет) і визначити потребу в ньому.
• 4. Якщо є потреба в джгуті (турнікеті), а кровотеча продовжується, то слід затягнути джгут (турнікет) сильніше. Також потрібно вказати час накладання джгута (турнікета).
• 5. Оглянути пораненого на наявність інших видимих кровотеч (особливо з кінцівок та шиї) та зупинити їх. Це зручно робити складеними «граблями» пальцями, якими слід промацати всю поверхню кінцівок на предмет «провалів» у м’які тканини, груди і спину обмацують під бронежилетом на предмет наявності крові.
• 6. Перевірити грудну клітку на поранення, особливо пахвові та надключичні ділянки.
• 7. Якщо поранення грудної клітки є, закрити всі рани герметичною пов’язкою. Недотримання цієї вимоги може призвести до відкритого пневмотораксу в пораненого.

Пневмоторакс відкритий - це явище, яке спостерігається при пораненнях грудної клітки, коли плевральна порожнина (невеликий простір у вигляді щілини, розташований між легенями та внутрішньою поверхнею грудної клітки) розгерметизовується і в ній створюється тиск, рівний атмосферному, а не нижчий від нього, як повинно бути. Як наслідок, легені спадаються, не насичують кров киснем і до того ж тиснуть на серце. Порушується дихання і серцебиття зі смертельними наслідками. Щоб уникнути цього, потрібно знайти ранові канали на грудях/спині і загерметизувати їх спеціальним пластирем або підручними засобами (скотчем, просто плівкою тощо). Іноді пневмоторакс буває закритим, наприклад унаслідок сильного удару або впливу вибухової хвилі. У такому випадку немає ранових каналів на грудній клітці, але спостерігаються інші симптоми.

Мал. 93. Стабільне положення

Симптомами пневмотораксу є: больові відчуття під час вдиху; часте «собаче» дихання; посиніння артерій на шиї; хрипи при диханні.

• 8. Якщо поранений без свідомості, або з травмою обличчя, або з опіками, то потрібно забезпечити прохідність дихальних шляхів постановкою назофарингіального повітроводу.
• 9. Провести повний огляд пораненого (з голови до п’ят) та виявити інші поранення. Якщо вони є, то необхідно накласти пов’язки.
• 10. Затампонувати рану на кінцівці, накласти тиснучу пов’язку, послабити джгут (турнікет).
• 11. Якщо кровотеча відновилась, то необхідно затягни джгут (турнікет) знову.
• 12. Ввести знеболювальний та антибактеріальний засоби.
• 13. Знерухомити переломи і поранені кінцівки, зафіксувавши два суміжних суглоби.
• 14. Покласти пораненого у стабільне положення (мал. 93). Воно дозволяє крові, слизу і блювотним масам витікати з рота пораненого, не перекриваючи дихальні шляхи. Воно також не дає язику запасти і перекрити доступ повітря.

◄ ЗАГАЛЬНІ ПРИЧИНИ ЗМІНИ СТАНУ СВІДОМОСТІ ►

Стан свідомості людини може перебувати у двох формах - нормальний (звичайний) стан свідомості та змінений.

Нормальний стан свідомості людина має у стані неспання і сприймає себе та світ звичайно, нормально, як більшість людей.

Змінений стан свідомості (ЗСС) - це такий її стан, за якого людина сприймає світ і себе незвичним способом. Її сприйняття себе і світу змінене порівняно зі сприйняттям, що має місце при нормальному стані свідомості.

У ЗСС настають якісні зміни в суб’єктивних переживаннях або в психологічному функціонуванні особи, що усвідомлюються самою людиною або відзначаються спостерігачами.

Алкогольне сп’яніння - типовий ЗСС.

Під час перебування у ЗСС у людини можуть змінюватись візуальні, тактильні, часові та інші сприйняття себе та світу. Як результат у неї виникатимуть викривлення уявлення зовнішньої реальності або усвідомлення себе у вигляді галюцинацій чи ілюзій. Тобто вона бачитиме, відчуватиме на дотик, сприйматиме часові характеристики навколишнього світу тощо не так, як за нормального стану свідомості.

Встановлено, що короткочасні переживання ЗСС є характерною властивістю свідомості та психіки здорових людей. ЗСС являють собою одну з головних потреб людини (сон).

Причини виникнення ЗСС досить різноманітні, і перелічити їх нема жодної можливості. Це завдання ускладнюється ще й тим, що на сьогодні нема традиційної та загальноприйнятої класифікації ЗСС. За таких умов наведемо класифікацію американського психіатра Людвіга Арнольда, який у ній наводить деякі причини виникнення ЗСС:

• ЗСС, які виникли спонтанно за звичайних для даної людини умов (засинання або перенапруження) або в незвичайних, але природних обставинах (нормальні пологи, екстремальні умови);
• ЗСС, викликані штучно під впливом психоактивних речовин (алкоголь, наркотики) або психоактивних процедур (сенсорна ізоляція або сенсорне перевантаження);
• ЗСС, обумовлені психотехнічними прийомами (методи психічної саморегуляції або сугестії, релігійні обряди).

Цілком очевидно, що ЗСС можуть виникати у військовослужбовців при пораненнях через наявність больового шоку, втрату крові тощо.

Алгоритм надання домедичної допомоги в бойових умовах ТУТ

Тактична медицина НАТО - алгоритм M.A.R.C.H.  ТУТ